Страдч
Відшуміла вже котрась із прощ.
У верхів’ї дикий вітер свище.
Налетів шалений літній дощ
На стареньке тихе кладовище.
Під дощем купаються хрести,
Вулички в негоду – мов поснулі.
І старий печерний монастир
Стогне, плаче, квилить за минулим.
Тут колись шаліла татарва.
Армії стикалися на схилі.
А тепер колишеться трава,
Сплять хрести – плямисті, сірі, білі.
Тихо й темно у печерах. Тінь
Від півсотні свіч гойдає вітер.
Тут було багато поколінь
У постійній, у живій молитві.
Йшли сюди прочани звідусіль,
З горем в серці, муками і плачем,
Залишали тут свій чорний біль,
Вільними виходили зі Страдчу.
