Оля Стасюк Ожина
Чорніша ночі й кисла, як лимон…
В тобі – тінь хмари і печаль дитинна.
Цілющий сік влий до моїх долонь,
Колюча дивна ягодо, ожино.
Забудусь в кислоті твоїх ягід
І зафарбую в чорне все навколо.
Стомилась, знаєш, плакати навзрид,
В сльозах топити душу, думку, слово.
Благаю, хоч би руки не дери.
Душа у шпичаках – мені вже досить.
Побачимось ще гожої пори,
Як твоє листя зафарбує осінь.
01.07.2016 18:42 Іванка Світла => © |
 Гарно! Дуже поетично описали звичайнісіньку ожину... |
02.10.2015 15:10 Світлана Рачинська => © |
 Олю, в останніх твоїх - крик душі. Проникаюсь твоїм не по-роках "зрілим" словом. Дуже. |
01.10.2015 15:20 Володимир Пірнач => © |
 І ні разу вона не кисла.. |
01.10.2015 12:23 Сашко Новік => © |
 а в українській є `навзрид`? Плюс |
30.09.2015 22:33 Василь Стасюк => © |
Можеш їсти і ожину |
30.09.2015 20:36 Тетяна Белімова => © |
 Гарно)) Сподобалося! |
30.09.2015 13:29 Олена Вишневська => © |
 Колюче таке, Олю... Чудово! |
30.09.2015 11:33 Каранда Галина => © |
 диви... тут ти і сама в чорне фарбуєш... |