Дракони Стрийського парку
У димарях вітри схололі,
Негоду квилить древній грак.
Сумні злітаються дракони
У пожовтілий Стрийський парк.
Складають на доріжки крила,
Безшумно сходять на траву.
І тихі клени пожовтілі
Говорять їм свою журбу.
Вже завтра знімуться, крилаті,
Полинуть десь за небокрай.
І буде ніч їм зорі слати
За Буг, За Тису, за Дунай.
В прозорій тиші, безборонно,
Вони таки досягнуть зір.
Візьміть мене, сумні дракони,
Візьміть мене кудись до гір.
