Ліси спраглі твоєї краси
Тут без тебе сумують ліси.
Вони спраглі твоєї краси.
Вони спраглі усього твого –
Того погляду, що мов вогонь,
Того світла відкритих зіниць,
Того голосу сонячних птиць.
Вони знову приходять у сни,
Вони спраглі твоєї весни,
Вони спраглі твоїх потрясінь,
Найжорстокіших в світі падінь,
Твоїх посмішок, звичок і мук,
І на струнах – твоїх білих рук,
Твого гніву, твоїх тихих слів.
Вони – спраглі. А я – поготів.
