Крик з неволі

голос поневоленої пташки

"Ми не боїмося людей, зовсім ні, коли зустрічаємо і втікаємо.
Це просто бажання жити"
Від імені птахів

Ще досі чую жар у моїх грудях

А ніжні крила так налиті болем

Я - як забавка, для грошей, на людях

Дарма, тепер лежу убита горем...

У сні я бачу рідний ліс співучий,

І синьооку річечку чистеньку,

Як ти там, рідний, лісу мій пахучий?

Я так сумую, крилечка сіренькі!

Боюсь я гаміру цього людського,

І ґрат боюся цих страшенно,

Щомиті прошу милості у Бога,

Б`юся крильми до крові нескінченно...

Ті люди вбили просто в мені пташку,

Убили мої ніжні вічні мрії,

Тепер я схожа на малу мурашку,

Розтопчену і лишену надії.

Неволя дуже швидко убиває,

Лишає розуму і просто віри

Скільки лишилось ще - не знаю,

Коли я стану мертвим сувеніром.

Напевно, вигоди просто не дала,

Бо ледь живу із ґрат мене дістали,

І краплю сил лише тоді я мала,

Коли шуміти місто якось перестало...

Останній подих мій лишився чистим,

І повен лісу запахів і квітів.

Я бачила калинове намисто,

Й забрали небеса мене зі світу..