Білий вірш
...Білого сонця бліки - на біле...
Радісне тіло - на біле тіло...
Білі надії хвилі котили -
Тілу здавалось, що тіло - летіло...
Тільки невдало...Тільки - невміло
марно ховали покинуті гнізда
власних голів серед літа, що - біле...
Було вже пізно... Було так пізно...
Бо голова, наче море гуділа,
а на піску - світилося тіло...
Білого сонця біла примара
десь заховала те літо у хмарах...
Спогади білі - білі нестерпно-
біль присилають у білих конвертах...
Світом блукає - печално відверта
біла і сніжна тиха журба...
