Жовтневий сніг
Земля прямує в світову безодню.
Її скували сніг і холоди.
Між посмішок, до болю неприродніх,
Зима змітає всі старі сліди.
Йде боротьба з наївним і прекрасним.
Реальність вибиває усміх з лиць.
Лишилось тільки торгувати щастям –
Душа уже давно упала ниць.
***
А сніг іде. Не перший. Не останній.
Спиняє поспіх. Зупиняє час.
Стоїть величний храм; на світлу баню
Сніжинки осідають раз у раз.
***
У храмі тім
На лівому крилі,
Десь
Між старих ікон
В куточках
Темних
Ангелики
Сміються
Золоті,
І сміхом цим
Тримають
Грішну
Землю.
