Ти дивився униз
На узбіччях сторіч
Розсипатися пилом історій,
Осідати на дно,
Все чекаючи кращих часів.
Не тебе, ясна річ,
Обирає засліплена доля,
Хоч тобі все-одно -
Рятуватися ти не хотів.
І незмінно один
З головою пірнаєш у осінь,
Залишаючи все
На холодні обійми вітрів.
Тільки срібний полин
Замерзаючи вихопить потім
Ледь знайоме лице
Із розгубленим вигином брів.
Ти дивився униз
І на землю лягав першим снігом
Доторкаючись душ,
Вже укотре шукав не свою.
Серед безлічі рис
Ти розшукував світло і вірив,
Що крізь кригу калюж
Все ж почуєш тремтяче "люблю"...
