Тобі. Від твого не-поета
Ну привіт, мій друже, ти не забув ще якого кольору мої очі і волосся?
Я не забуду ще ніяк терпкого присмаку твоїх вуст.
Знаєш, адже так у світі повелося…
Що наші паралелі перетнулися на бездоріжжі невідомих нам і досі міст.
Хочеш, ну читай скоріш в моїх очах безмежний сум і вірну ніжність
Хочеш, прочитай мене як книгу. Я благаю, прочитай!
І знайди у міжрядкових інтервалах ту безмежну вірність
Не питай кому. Благаю, не питай!
Знаєш, друже, якось швидко й непомітно пролітає ця туманна осінь
Якось боляче впиваються у шкіру ці меридіани
Хочеш правду? Просто я люблю твоє м’яке волосся
Просто погляд твій загоює всі рани.
Просто часом не питай мене про смуток й не заглядуй глибоко у очі
Обійми за плечі і скажи єдине «буду»
Розчиняйся з димом сигарет у срібній ночі
Й лише очами натякни що скоро все забуду.
Розкажи мені про те, які на смак сигарети й чорний чай із медом і варенням
Розповім тобі як тяжко часом стало засинати
Розповім що ти для мене став світом, посмішками і натхненням
Розкажи мені про всіх, кого так важко відпускати.
Стань для мене особистим другом - початківцем, музикантом і поетом
Тільки не присвячуй мені віршів. Не треба, я благаю, цих присвят!
Ці рядки так боляче шкребуть згодом легені, скажу тобі я по секрету…
Із любов’ю.
Тобі.
31 лютого.
Від твого не-поета.
