Допоки остання зоря в небокраї не згасне...
О, зоряне небо! Ти так невимовно прекрасне...
І кожна зірниця нас вабить в саму височінь.
Допоки остання зоря в небокраї не згасне
На нашій планеті шукатиме ЯНЬ свою ІНЬ.
Блукаючи поміж людьми неприкаяним духом,
Стомившися від недоцільності свого буття,
Себе підштовхнувши невидимим внутрішнім рухом
Шукає ЇЇ, щоб вернутися знов до життя.
Споріднену душу, єдину у цілому світі,
Таку неповторну, таку... яких більше нема.
Щоб ІНЬ прохолодне зігріти у теплому літі,
Й самотності врешті позбутись важкого клейма.
Як спраглому крапля води - прийде щастя миттєвість,
Торкнеться рука до руки... Цей омріяний час.
Народиться у прохолоді нестримна чуттєвість,
І сотні зірок від любові засвітяться враз!
Це дві протилежності доля в одне поєднає,
Заповнити сяйвом серця, проганяючи тінь.
Допоки остання зоря в небокраї палає
На нашій планеті шукатиме ЯНЬ свою ІНЬ.
06.07.15.
