25.10.2015 07:42

для всіх

646

6 | 6

 © Ольга Шнуренко

Маски

за мотивами вірша В. Висоцького

Сміюся ридма в дзеркало криве, 

Мене, мабуть, вже вкотре розіграли:

ніс, як гачок, лице - таке смішне, 

як у Венеції, на карнавалі!

Що діяти мені – чимдуж втекти, 

чи дурня клеїти разом із ними?

Я сподіваюся під масками знайти

людські обличчя, а не серафимів…

Всі в масках, і в перуках, як один:

герої казок і літератури, 

сусід мій зліва – Арлекін сумний, 

а другий - кат, і кожен третій - дурень.

Я регочу, мене на частки рвуть, 

у танці неспокійно мені з ними:

а може маска ката - його суть

і він її навряд чи коли скине?!

А раптом Арлекін навік сумним

залишить образ свій печальний, 

а блазень вигляд свій дурний

так і не змінить на нормальний…

Навколо мене звужують кільце -

схопили міцно, в танець приєднали:

на жаль, моє засмучене лице

за справжню маску блазні ті сприймали…

Петарди, конфетті! Та все не так -

мені всі маски хором дорікають, 

кричать, танцюю знову я не в такт, 

на їхні ноги часто наступаю.

Веселі маски зляться, й навпаки

сміються з мене інші в тихій злобі, 

за масками ховають залюбки

свої обличчя у людській подобі.

Секрет тих масок все-таки пізнав, 

упевнений, аналіз мій правдивий, 

байдужість масок, звірів злий оскал -

це захист від образ несправедливих.

м Київ, 25.10.2015