Чомусь... Знову...
з рубрики / циклу «Вірші»
Погоджусь, все і справді-то чудово.
Але зізнаюсь, - сумно на душі.
Чому мовчиш, моя чарівна мово?
Зім`яла знову напівчисті аркуші...
І дощ не йде. І осінь не минає,
Натхнення загубилося в думках,
І кави хочеться, чому - не знаю,
Цитати забуваю у книжках...
І музика чомусь забута.
І ноти десь згубились у душі,
І я до тіні знов чомусь прикута,
І знов забула, де писала ті вірші...
Знов холод опікає, наче лава,
Чомусь не хочу спати уночі,
Не зна чому - я знову хочу кави
Чарівна мово, вже тепер - мовчи...
Прошу, не треба більше слів холодних,
Навчусь, напевно, волі у весни,
Вже досить тих, які були не згодні,
Холодної і гордої зими.
Чомусь не навчена я ще любити,
Відчути сонця просто теплоти
Навчила, осінь: русло - не змінити,
Та не навчила в ньому - як плисти.
Погоджусь, щоб радіти - є підстави,
Але, зізнаюсь, чомусь - сумно на душі.
Напевно, піду просто вип`ю кави.
Покличу музу і знайду вірші.
