ПІСНЯ ПРО КОХАННЯ
Зі збірки "Прогулянка під зорями"
Лебідка і лебідь - два срібних крила.
Жорстока й нещадна в них доля була.
Історія давня, старезна, мов світ,
Багато пройшло із тих пір довгих літ.
Але її люблять і досі згадати:
Про чисте кохання усім розказати.
Колись народилась маленька лебідка,
Гарненька і світла, тендітна, мов квітка.
Тоді ж народився і лебідь малий.
Малий, та вже мужній, іще й запальний.
Жили і росли вони в мирі, на волі,
Допоки разом не зійшлись їхні долі.
І вже як зустрілись, ні холод, ні злива –
Ніщо не ламало життя їх щасливе.
Не можуть прожити одне без одного
Лебідка і лебідь - дві частки цілого.
І все б так прекрасно та добре й минало,
Якби-то година лиха не настала.
На край налетіла ворожа навала –
Це воронів хмара із неба напала.
Лебідку один з ворогів запримітив
Й будь-що захопити красуню намітив.
Схопив він сердешну - у кігті піймав,
Хоч билась, металась - на те не зважав.
Побачив це лебідь, на поміч летів,
З-за луків, з-за лісу, з-за синіх морів.
Не встиг він. Загинула біла лебідка,
Мов чиста і світла зів`янула квітка.
Ох люто наш лебідь із ворогом бився!
За душу коханої віддано мстився.
І впав чорний ворон від білого птаха,
Та помста не втішить уже бідолаху.
Загинула люба - і світ весь загинув.
Не краще й самому життя це покинуть?
Життя - наче кара. Лиш смуток і жаль.
На світ мов накинуто чорну вуаль.
Не зміг бідний лебідь стерпіти розлуку,
Не витримав силу найтяжчої муки.
Полинув у небо, до сонця спішив...
Склав крила й додолу, як камінь, летів.
Упав... і спинилося вірнеє серце.
Душа залишилася біля озерця,
Де жив і кохав, де зустрівся з любов`ю,
І де білий день був обагрений кров`ю.
Весною на місці, де лебідь загинув,
Малесенький пагін до неба полинув.
І квітка розкрилась ясна, мов кришталь,
В ній світло любові було й темний жаль.
Та квітка щороку тепер розквітає.
Хто бачить її, той цю пісню згадає.
Згадає про чисте та вірне кохання,
Про зорі, про небо, про вечір-світання.
Любові і вірності символ, та квітка,
І згадка про лебедя та про лебідку!
21 червня 2005 р.