Може й так, а може й і не так
Може й так, а може й і не так,
Може дощ для осені й не знак,
Може то лиш вогкість на стеклі,
Краплі поту на гіркім чолі.
Дощ незгойний,
Дощ неначе біль,
Дощ паломник, дощ, як самоціль.
Дощ, як втрата віри.Кут глухий.
Хто придумав, що цей дощ такий?
Хто придумав, що цей дощ нудний,
Що він перед кожним завинив,
Що його стихія - самота
І кімната темна і пуста?
Я із ним залишусь сам-на сам,
Руку наче другові подам
І піду без стежки, навмання,
Через луки, ліс і ораннЯ.
Будуть у нас кадри, як колаж,
Буде парасолька спільна й плащ,
Черевики збиті у дірки
І листок прилипший до щоки.
Скільки того часу - не біда,
І що по обличчі мчить вода,
І що у туманах долини -
Ні моєї, ні його вини.
Дощ осінній - мій найкращий друг,
Порятунок від земних недуг,
Незбагненні серця відкриття,
Таємниця істини буття.
2011
