Тиша може вбити
Несказане лишилось несказанним.
Крижані дощі змивали слова,
Що кришталем лунали в порожній квартирі.
Ти пішов тихо і раптово.
А в повітрі досі бринить холодом
Твоє коротке «Бувай!»
Вітер курявою відносив у небуття слова,
Що так і не були сказані.
Відпустила.
Дала піти…
А за вікном снували машини
у пошуках кращої долі…
Та тут, у чотирьох стінах, на пару з відчаєм,
час ніби зупинився…
Гнітюча тиша тисне на скроні,
А руки тремтять не від холоду.
Відпустила.
Дала піти.
Що в душі, те й за вікном.