Осінь Львовом біжить
Осінь Львовом біжить, по бруківці видзвонює мештами.
Синя хвиля небес затинається хмарами-чайками.
Що ти робиш тут, Осене? Певне, згубилася зрештою
Між сибірами, конго, шрі-ланками і ямайками.
Заворожені яблуні-дички в хащі ховаються
І від тебе біжать, прикидаються часом автівками,
І на межах доріг, де дахи в черепиці кривавляться,
Раптом ледве не падають, схоплені шумом й бруківкою.
Дика Осене-Осене, сестро, зимою зупинена,
Закривавлена сонцем, що досі вмирає на відстані,
Нащо мчиш серед гір, континентами і країнами,
І чому ж ти не спинишся коло перону чи пристані?..
Дика Осене-Осене, будучи тихою жінкою,
У якої волосся до стиглості пахне денештою,
Не біжи так шалено розкресленою бруківкою,
На моє підвіконня присядь хоч на хвилечку зрештою.
Я зварю тобі кави, хоч трошки нехай поговоримо.
Ти розкажеш про сонце, я – місто, порізане тінями.
Я з тобою, - гаразд? – побіжу потім світом безколірним,
Стану листям твоїм, і уламками тиші осінньої.
Не тікай же від мене, моя наполохана осене,
Не тікай, бо від мене втікають вже люди-галактики.
Не навчиш мене золотом бути - навчи бути просинню,
Не навчиш реготатись - навчи мене, зрештою, плакати.
Осінь Львовом біжить, по бруківці видзвонює мештами.Синя хвиля небес затинається хмарами-чайками.Що ти робиш тут, Осене? Певне, згубилася зрештоюМіж сибірами, конго, шрі-ланками і ямайками.
Заворожені яблуні-дички в хащі ховаються І від тебе біжать, прикидаються часом автівками, І на межах доріг, де дахи в черепиці кривавляться, Раптом ледве не падають, схоплені шумом й бруківкою.
Дика Осене-Осене, сестро, зимою зупинена, Закривавлена сонцем, що досі вмирає на відстані, Нащо мчиш серед гір, континентами і країнами, І чому ж ти не спинишся коло перону чи пристані?..
Дика Осене-Осене, будучи тихою жінкою, У якої волосся до стиглості пахне денештою, Не біжи так шалено розкресленою бруківкою, На моє підвіконня присядь хоч на хвилечку зрештою.
Я зварю тобі кави, хоч трошки нехай поговоримо.Ти розкажеш про сонце, я – місто, порізане тінями.Я з тобою, - гаразд? – побіжу потім світом безколірним, Стану листям твоїм, і уламками тиші осінньої.
Не тікай же від мене, моя наполохана осене, Не тікай, бо від мене втікають вже люди-галактики.Не навчиш мене золотом бути - навчи бути просинню, Не навчиш реготатись - навчи мене, зрештою, плакати.
