Оля Стасюк Крук, береза...
Крук, береза і старенький цвинтар.
Небо дике - кольору вогню.
Хочеться букету гіацинтів,
Трохи кави й перших слів "люблю".
І годинник на весь день відкласти.
Трохи смутку й стиснених зап`ясть.
Адже хто сказав, що власне щастя -
Бачити мільйони інших щасть?…
Вкинь до кави трохи кардамону,
Розберися в сотні протиріч,
І, збагнувши ілюзійність дому,
Відпусти мене сьогодні в ніч.
12.11.2015 14:08 Тетяна Чорновіл => © |
 А мені вірш якраз і сподобався отим круком і цвинтарем. У протиставленні образів якась таємничість відчулась! )) |
11.11.2015 23:46 Каранда Галина => © |
 Пишеш то красиво... Але перше люблю асоціювати з цвинтарем??? Готичненько)))) Та жартую я, жартую... Про ілюзорність дому класно дуже... А знаєш, та ілюзорність з віком зникає, і саме дім стає чи не єдиним неспростовним постулатом... |