Пробач, берізко
з рубрики / циклу «Осінні барви дощові»
Пробач мені, берізонько в парку,
Що, кілька літ проходячи повз тебе,
Не помічала цю глибінь м’яку
І зелень листя десь під самим небом.
Пробач, моя берізонько, пробач
За те, що пропустила твою вроду,
Що не почула твій жовтневий плач
І не відчула весняну свободу.
Ну що ж, ми – люди, ми уже такі,
Не бачимо краси у жодних формах.
Байдужі нам усі дива землі,
Глибінню й філософією повні.
більше так не буду, - та, мабуть,
Не зміниться від цього сутність світу.
Нехай ж тебе хмаринки бережуть
Від сильного поривчастого вітру.
Ти дуже гарна й мила, так і знай,
В тобі й дощі по-іншому співають.
А на людей… Ти знаєш, не зважай.
Такі вони. Краси не помічають.
