Трістан і Ізольда. Повернення
Ні, Ізольдо.
Не всьому призначено строк.
Неприкольно,
Коли до ненависті крок
Від любові
Без пані робитиме пан.
Скинь покрови!-
Вернувся до тебе Трістан.
Він блукав
Довгий час у чужій стороні,
По містах,
Що на мапах не знайдені, ні.
Ночував
У байдужо-холодних хатах,
Тамував
І бажання, і втому, і страх.
Ми, Ізольдо,
Удвох крок назад відійдем
По стежинах,
Що з ночі стікають у день,
Мов волосся
До п"ят із оголених пліч...
Ми вернЕмось
Назад, в ТУ, омріяну ніч,
Де у небі
Кричала тужливо сова,
Де я тебе
Жагою на згин напував,
Де ти тіло
Мені дарувала своє,
Що горіло
Від шалу. І це навзаєм...
Це єднання
Ми зараз повернем собі,
Бо кохання,
Цей з присмаком солоду біль,
Не проходить.
Крізь попіл палає вогонь...
То ж, Ізольдо,
Торкнися губами долонь
Ти Трістана,
Що з мандрів до тебе прийшов...
Наостанок...
А далі- все знову і знов...
Скинь покрови!..
Розпалим вогонь, що не згас...
Від любові
В ненависть іти нам не час.