Гуцульська легенда
Це подих природи Карпат і життя гуцулів - вільного і гордого народу.
Червоні квіти біля вершини Говерли, як краплі крові на камінні.
Бурхливі води Черемошів вражають своєю величністю і силою.
Мольфари в горах - таємничність пророцтва і ворожбицтва
А кохання-вічне і казкової краси.
.
Жили-були у Карпатах, дві сестрі – дві чічки,
Старша була горда Ксеня, а менша Марічка.
Полюбили вони палко гуцула Іванка –
Красень, стрункий, чорнобривий та ще й вишиванка.
На трембіті трембітає, на сопілці грає,
У сестричок-гуцулочок серце завмирає.
За законом старим, давнім - треба покорятись,
Старша сестра має право першою віддатись.
Задумала злая Ксеня меншую згубити,
Щоб Марічка не змогла Іванка любити.
Та й подалась вона в гори мольфара шукати,
Злата-срібла і грошей ворожбиту дати.
“ Ой, мольфаре-чародію, прийшла тя благати,
Бис від сестроньки Марічки кохання забрати.”
Сидить старий, люльку курить, темно споглядає,
Своє смертнеє видіння дівці вповідає:
“Любов сильна межи ними – її не згубити,
То прийдеться тобі, Ксеню, Марічку втопити.
Коли Іван піде в гори, підете купатись,
Твоя сестра в Черемоші, там має зостатись.”
Вийшла Ксеня - уся чорна з говору такого:
“Та коханого Іванка не віддам нікому.”
І так сталось, як гадалось - трУтила Марічку,
Біле тіло, довгі коси - в Черемош, у річку.
Заволала гуцулочка – красуня гірськая,
Що прийшла неждана смерть страшная такая.
Крик, як сурма засурмила, пішла луна в гори,
Сповістила Іванкові про страшнеє горе.
Почув легінь крик дівчини, своєї Марічки,
І чимдуж побіг з Говерли до гірської річки.
По виступах, по корінні, по каміннях гострих,
Ноги в кров ся розбивали, аж до білих кОстей.
Краплі крові Іванкові стежечку вливали,
І по тих слідах червоних квіти розцвітали.
Летів, біг і зачепився, на камінь спіткнувся,
В чорні води Черемоша стрімко шубовснУвся.
Бурні хвилі захлеснули хлопця молодого-
Коханого, єдиного, вірного такого.
Два Черемоші в Карпатах й досі протікають,
В них закохані серця вічно спочивають.
У Білому – Марічечка, в Чорному - Іванко,
Любов вірна не померла в річках до останку.
В Устеріках зливаються й до Прута їх води
Несуть любов невмирущу легенди і вроди.
(Чічка - квітка, трУтила - штовхнула.)
с.Нижні Станівці, Буковина., 16.11.2015
