Мовчить
Господь обирає немічних духом
із вадами серця та чистих душею
проходить крізь душі
збираючи перла
в єдине намисто
від краю до краю безмежності світла
собі на потіху
прадавню молитву
не в змозі збагнути
що таке час
а ти
повіривши в силу Всевишнього стала
шаленству майбутнього на перекір
навіщо
на швидкості
потяг
тілом тендітним своїм зупиняти
скільки вас
сильних духом
розчавлених
обабіч покірно лежить
напевне найважче покірно чекати
тавро випікаючи
«це назавжди»
сльозою і променем
приречені мріями
перони
в пустелі життя будувати як паготи
дітей як пташок випускаючи
у безмежну небесну блакить
а може повернуться
роки заплачені за небуття
піском і примарами не зупинити життя
Владико, Ти знаєш…
перлини зірками розсипались на небозвід
