Дівчина ночі

з рубрики / циклу «Від музи»

Гойдав вітер її, мов сумну лелеку,

По дорозі усипаній зорями,

Вона йшла кудись довго й далеко,

Ховаючись за високими горами.

Мов тінь, вона непомітно ховалася,

Мов кішка, безшумно ступала,

З вітрами спинялась і гралася,

Зоря лиш з долонь тихо впала.

ЧасОм зупинялась, киваючи,

Сові, що на плечі сідала,

І знову рушала, співаючи,

Хто зна те, про що ж то співала.

У сукні, з тканини, мов з сутіні,

Із поглядом дивним й спокійним.

Давала чарівності рутині,

В реальність кидаючи мрійне.

За нею чорніли деревами,

Сміялись, танцюючи, тіні,

Стихали тварини із ревами,

Упавши до сонної ліні.

Її запитали, дивуючись,

В сапфірові глянувши очі,

Від погляду, зорі, лікуючись, -

Це хто? - то ж є дівчина ночі...