Все, як i pанiше, все, як i колись...

Чом так тихо стало у подвiр`ї тiм? 

Чом не чути смiху, де подiвся вiн? 

Гомiн, радiсть, крики, пicня i слова... 

Не питайте люди, - туди прийшла бiда. 

Все, як i pанiше, все, як i колись... 

Образи на стiнах не перевелись 

I самотня жiнка у хатинi тiй, 

Б"є чолом додолу, молиться святiй. 

Свята Матiр Божа, - мати промовля, 

- Храни моїх дiток, я i так одна, 

Даруй менi зустрiч ще хоча би раз, 

А тодi вже може, помирати час... 

"Отче наш" читає, а душа болить, 

Бiль не вiдпускає, по ночах не спить, 

Вранцi пiдбiгає, до свого вiкна, 

Вдивляючись в дорогу на краю села. 

Ходить по подвiр`ї, мов журавка та, 

А садок батькiвський в цвiтi потопа 

Гiлочок торкнеться, як дитячих рук, 

Нема в свiтi гiрше матиринських мук. 

Ходить по городi, ходить по травi, 

Роси ноги мочать, серце у журбi. 

I не висихають сльози у очах, 

Матиринськi руки тремтять наче птах. 

В мами бiля хати троянда розквiта, 

Мати бiля неї, мов коло дитя. 

То води принесе, вирвe бур`яни 

Дивлячись на квiти мовить: "Деж вони?" 

Чи не заблукали у чужiм краю? 

Чи живi, здоровi, чим допоможу? 

А чи не забули свiй батькiвський дiм? 

А чи хоч згадають, хто чекає в нiм? 

Чепурна хатинка на кутку одна, 

В яблуневiм цвiтi тихо потопа. 

I вже лiтня жiнка сидить бiля вiкна, 

Вдивляючись в дорогу на краю села. 

Все, як i pанiше, все, як i колись, 

Образи на стiнах не перевелись 

I самотня жiнка у хатинi тiй, 

Б`є чолом додолу, молиться святiй.