30.11.2015 10:02
для всіх
80
    
  1 | 1  
 © Георгій Грищенко

Зачекай

Нехай сумує небокрай, 

Нехай дощами плачуть хмари, 

Ти мила тільки зачекай

Хвороби зникнуть як примари.


І будеш знов здорова ти

Й життя ще радістю засяє, 

Забудеш днини гіркоти, 

Про тебе янгол ще подбає.


Сама себе побережи, 

Подумай трохи і про мене, 

Свою ти пам’ять освіжи, 

Весна, навколо все зелене.


А ми з тобою у гаю

І соловейко нам співає

І клятву ми даєм свою, 

Кохання наше меж немає.


Минуло вже багато літ, 

Та ми з тобою завше разом, 

Хоча змінився наший світ, 

Грошима марить мов під газом.


Нам вистачає і своїх, 

Ніколи ми не грабували, 

Навіщо нам мерзенний гріх, 

Нащадки щоб за нас страждали.


Ось усміхнеться небокрай, 

А сонце радісно засяє, 

Ти мила трохи зачекай

Й мов дим вся погань пощезає.



м. Київ, 30.11.15.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.12.2015 00:26  Тетяна Чорновіл => © 

Вірш відчувся як пісня також.
Сумно й душевно.
Ми всі згодні чекати, аби тільки та погань щезла з нашої землі.