Самі судили, судить Бог...

з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Перші тайгові зошити»

Переклад вірша Варлама Шаламова
«Мы судим сами, судит бог…»,
«Первые таежные тетради»

Нащадки наші судять,

Шляхом яким із багатьох

Виходили ми в люди.

Тоді тернисту нашу путь,

Шосе Ентузіастів,

Той готував для нас, мабуть,

Хто нам не зичив ласки.

І брязкотом, немов у дзвін,

Бляшанкою пустою

Нас за замки станційних стін

Ззивали для постою.

Бо перед нами чули страх,

Тримали в чорнім тілі,

Ми йшли – і пальці на кострах

Палили в заметілі.

По нас лишилися сліди,

Забуті, може, трохи.

В краю, де мусили пройти

До муки й перемоги.

_______________

Мы судим сами, судит бог,

Потомки наши судят,

Какой из тысячи дорог

Мы выходили в люди.

Сегодня наш тернистый путь,

Шоссе энтузиастов,

Нам выбирает кто-нибудь,

Кто к нам не очень ласков.

Звеня жестянкою пустой,

Как в колокол тревожный,

Нас созывают на постой

На станциях дорожных.

Они пред нами чуют страх,

Мы ходим в черном теле.

Мы пальцы палим на кострах,

Светящих сквозь метели.

И мы проходим по следам

Своих отцов и дедов,

Шагавших медленно сюда

К страданьям и победам