Крила

з рубрики / циклу «Дракони і замки»

Я не боюсь, драконе, тих вогнів,

Хоча я знаю - я ж то більш не фенікс,

Ти можеш раз дмухнути аби я

Ростанула мов попіл десь у лісі.

Як хочеш - крила обпали мені,

Для чого ті - я й досі геть не знаю,

Любов спали - те ж саме, що і біль

В вогні згорни холодну дику осінь.

Не мавка я. Не фенікс. Не людина.

І не питайте, ким я зараз є.

Не відповім. У холодні зеленім

Я досі вже не та, ким там була.

Я маю крила. Обвуглені хоч трохи.

Обірвані поразкою в житті.

Та я літаю все ж чомусь на них

Далеко звідси поки досі.

Я не волію бути феніксом яскравим,

І не волію бути дівчиною-з-лісу,

Скажу лише що крила-то зелені,

Мої були завжди вони мої.

Пали, драконе, я згорю, мов пташка

А чи метелик ніжний у вогні.

А може- не згорю, зелені крила

Драконові. Неспалені. Живі.