Так, все ще німію від захвату при спогляданні зір,
з рубрики / циклу «Осягнення суті (філософська лірика)»
Так, все ще німію від захвату при спогляданні зір,
що падають стрімко в якусь незбагненну пустку
й лиш ставлю питання: в мені причаївся звір,
котрий виявляє себе безіменним згустком?
І все ще тамую подих при погляді «на»,
і чомусь чекаю від всесвіту справжнього дива:
буває ж і так, що сягнувши раптово дна
не стільки втрачаєш, як знов здобуваєш силу.....
Говорять, що й в розпачі є незбагненний сенс
він також лікує від надміру зайвих емоцій,
адже, коли розумієш: «не можеш прожити без»,
прямуєш упертіше, попри невпевненість в кроці....
Харків, 16.12.2015
