Передноворічне хвилювання
з рубрики / циклу «Вірші до Свят»
Та хочеться ди́ва – простого, наївного, світлого,
Як пригорщі свіжого снігу за крок до Різдва"
Н. Данилюк
Щоденно мрячить дощ, хоча й зима. Мороз так рідко на світанні у вікна зазирає крадькома, після обіду знову сонце сяє, немов прийшла весна – на сніжний грудень марні сподівання...
Вже скоро Новий Рік, за ним Різдво і Водохреща… Невже не буде снігу і морозу? Щодня читаю, як молитву, синоптиків прогнози...
Яке ж то свято, коли дощ диктує нам погоду, і де зробити святий хрест, якщо не буде льоду? Невже прийдеться освятити без традиційних ритуалів в річці воду?
Які ж розваги без санчат, без Баби снігової – все що ми маємо сьогодні, це аромати мандаринів і свіжий запах хвої…
Оголена земля чорніє смутком, дощами змучена й потріпана шаленим вітром. Похмуре небо кольору металу - холодне й непривітне...
Мовчать зажурені і кострубаті силуети в лісі, а на даху в старій хатині горобці, як квочки, набундючились у стрісі..
Завмерли всі в чеканні дива, старі і молоді, і дітлахи й малеча, що принесе зима у подарунок лапатий сніг у Новорічну ніч і на Свят-вечір…
м. Київ, 20.12.2015
