Доросла гра в кохання

Так часто граємо в житті думками

В дорослу гру - у піжмурки словами.

Пірнаємо у душу, щоб спіймати, 

Як здобич, дивне почуття - «кохати»…

Яким би ти не був черствим і грубим, 

Про справжнє почуття розкажуть губи, 

Промінчики в очей твоїх куточках, 

Емоції з душі біжать струмочком…

Хтось не побачить зміни ці відразу, 

Бо заважає сліпота образи, 

І не відчує щирість в кожнім слові, 

Де проростає паросток Любові…

Тим і страшна ця гра, коли в азарті

Серйозні почуття - для нас як жарти.

Неначе чуєш все і гарно бачиш, 

Спочатку не цінуєш - потім плачеш...

А згодом муки совісті й страждання, 

Що грали довго в піжмурки з коханням.

Чому так часто сліпота духовна

Нам заважає бачити коштовне?

Коли наступить бажане прозріння?

Чи здатні ми, чи нове покоління

Відкрити закутки душі ще темні, 

Щоб зрозуміти почуття таємні…

А поки в невідомості живемо, 

Один до одного наосліп йдемо, 

Як діти, граємось з вогнем кохання, 

А в результаті біль душі й страждання…

На жаль, так часто у житті буває, 

Що слово не лікує, а вбиває.

Коли горять мости й душі вітрила, 

Від краху вберегти - Любов безсила…

м. Київ, 27.12.2015