06.01.2016 16:20
для всіх
124
    
  - | -  
 © Григорій Божок

З А П О В І Т Н Е

Нажив заповітне - нікому 

Ні словом, ні ділом не знач,  

В душі лиш і серці своєму 

Замкни цей довічний пернач. 

З близьких хто тобі зауважив,  

Нещастя спіткало тебе,  

Тримайся, бо люди зневажать,  

Зламають, що ще молоде. 

Таємний здобудок чи гріх 

Де слава і воля чужа,  

На розпач чи радості втіх- 

Завітному всюди межа. 

Попу ані другу не кайся,  

Подрузі чи вірній жоні,  

Одні продадуть – начувайся,  

Іншим по смерть завинив. 

Слово пішло - не піймаєш,  

Два знають – таїни нема,  

Долю комусь довіряєш,  

Відплата буває страшна. 

У пам’яті скарбом зоветься,  

Повідав - вже стало сміттям,  

З завітним живи як живеться,  

Як виніс, то вже не життя. 

Згрішив а чи згаяв – сам винен,  

З собою борись, виправляй,  

Переможеш чи лише зупиниш,  

Тож винних собі не шукай. 

Розгадане втратило силу,  

Було - вже ніяк не вернуть,  

Завітне держи до могили 

Навік щоб спокійно заснуть. 

Коли ж хто узнав чи побачив,  

Між люди нещадно поніс,  

Пробач і забудь, не віддячуй 

Щоб камінь в душі не повис. 

Не помста зповна за образу,  

Ненависть нехай не кипить,  

Прости щиросердно відразу 

Хоч пам`ять до смерті бринить. 

Бував ти святим або грішним,  

Земним милувався життям,  

Жилось з заповітним затишно,  

Буремно – вирішуєш сам. 



м. Київ, 24.10. 2013р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!