Влітку
Сніг полями мете,
Замітаючи шлях у минуле,
В літом пещені дні,
Де нам килим стелила трава,
Де я, мов Прометей,
Розіп"ятий тобою... І снула
Ти лежиш на мені
Вся безсила... Жива?... Не жива?...
Річка хвилею б"є,
І розкиданий берегом одяг,
Мов непотріб, що ми
Поскидали в бажанні утіх.
Ніжне тіло твоє...
Цей взаємно-нестриманий потяг
Впасти в трави умить,
Що ніхто й опиратись не встиг...
Шалу- час! Шаленій!
Мов сорочка, мережений килим
Із в"юнку, блекоти-
Ми на ньому немов у раю...
І контрастом на ній
"Заморочка"- ці трусики білі,
Що мов "фєнєчку" ти
Накрутила на литку свою.
...Ми заходим удвох
У ведично-замріяну воду,
Змити втому... Пливе
Над водою розливистий сміх...
...Непогоди Молох
З Завірюхою співи заводить...
Снів відгомін живе.
Ми обоє живемо у них.
