До сходу
А біль її такий, що змушена кричати.
Чому досі в оковах її руки?
Отямтесь люди! Вона ж наша мати.
І скільки їй терпіти такі муки?
А братська зрада тре ножем в спині.
Багряна кров стікає по полях.
То кров її малесеньких синів,
Які нещадно полягли в боях.
Ще молода, а тіло все в рубцях.
І сльози її ллються без упину.
Застряг у серці зради тої цвях,
Але вона не стане на коліна.
Отямтесь люди, бо вона жива!
І не беріть з ворожої руки.
Бо там вам скажуть золоті слова,
А потім розтерзають, як вовки.
А наша мати - наша Україна.
Навіщо вам іще одна й чужа?
Хіба ти станеш тим байдужим сином,
Що власноруч устромить їй ножа?
17.01.2016
