Вчорашнє життя
Пускає вітер штору холодів,
Зникають зорі, мов на зло, із неба.
А ніби вчора сад собі гудів.
А ніби вчора – нІчого не треба.
Життя іде, злітає нам з руки.
А ніч блукає у чужому домі.
Здалось, - дарма минули всі роки.
І навіть ближчі люди незнайомі.
Ми проміняли щастя все на біль.
Взяли у борг зимі безглузді фрази,
І що тепер? У серці навіть цвіль.
Не скуштували волі ми ні разу.
А шанси йдуть, торкаючись і нас,
Але рука не тягнеться до щастя…
І знову ми втрачаємо весь час,
Скидаємо на інших все нещастя.
Пульсує біль. Бринить в душі сльоза.
А ми і не збагнемо, що до чого.
Життя жене уверх ніби лоза,
А ми не бачимо у нім значного.
Пускає вітер штору холодів,
Зникають зорі, мов на зло, із неба.
А ніби вчора сад собі гудів.
А ніби вчора – нІчого не треба.
