Снодійна кава
Упали зорі.
Опустились руки.
Не через біль, поразку, а чи жаль.
Втомилась просто від щоденних рутин.
Убила поспіхом в собі печаль.
Через мале вікно дивилась у безмежність.
Десь грали струни.
Вже не в цій душі.
Запила кавою ще кавову залежність.
Не брала й не палила аркуші.
Життя просте.
Але завжди так дивно,
Я знов живу, номов в тумані-сні.
Час протікає через пальці щохвилинно,
Всміхаюсь я в душі своїй весні.
Я випила вже кави забагато, певно,
Але тепер схиляє лиш до сну.
Коли надворі ще не зовсім темно,
Я знову до комет собі майну.
Забудьте холод.
За вікном лишіть.
А я покину всі рутинні справи.
Запалю струни в весняній душі.
Засну тихенько.
Просто так.
Від кави.
20.01.16