01.02.2011 12:24
-
4267
    
  3 | 4  
 © Валерія Міранська

Декадент

(верлібр)

Вердикт простий - в дзеркальних вічностях 

давно загублене намисто 

Думок скорочених, щоб на листі вмістити 

хоч їх відлуння 

До істеричних треморів шукати - одну невпевнену ідилію 

немов вона ще десь існує 

Чи безнадійно втрачена. 

Нові міста - простим малюнком в вікнах поїзда 

звучать думки приглушено - у бункері 

Під самим пеклом щось ще теплиться 

в льодах, які не тануть - штучних 

Мінятиметься флора - пахощі 

в садах семи струмків - бузкові наймички 

Ще щось казатимуть про осені наближення 

Хто виживе? 

Так само в однині блукаючи 

страждаючи бруківкою і мороком - незмінними 

Знов лаєшся? 

Та ні, лишень собаки зморені... 

Навчилася тому - лікуєш болі злиднями 

порепаними рамами на вікнах, пожухлим листям, відчаю 

Позбавилась нарешті. 

Там люди інші - уникають поглядів, ховаються по підземеллях 

страхами. 

Живуть, харчуються - у мареннях абсентових 

Не заглядають в душу. 

По вечорах десь чутно відгук кабаре - засмічених 

Всередині щось щемить - серце або спогади? 

Навалює. 

Про тебе ще напишуть у поемі 

як згадка – між словами «дим» і «гниль» 

Згниває твоя продана цнотливість. За безцінь 

як дарунок випадковим мариністам 

Але ти ж так хотіла у богему… 

Шторм і штиль. 

Під випрану сорочку мовчки лізе холод - 

нерви чи опалення? 

І білий порошок - віршований, із драмою 

Наповнює зсередини. Все скінчено. 

Не бачиш вже - отам, за рамами, ще хтось стоїть 

Останній акт – трагічно гасне свічка... 



Рим, 26/11/2008

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.06.2016 12:20  Каранда Галина => © 

 22.12.2012 18:30  Сашко Новік 

сподобалось. викликає роздуми