Декадент
(верлібр)
Вердикт простий - в дзеркальних вічностях
давно загублене намисто
Думок скорочених, щоб на листі вмістити
хоч їх відлуння
До істеричних треморів шукати - одну невпевнену ідилію
немов вона ще десь існує
Чи безнадійно втрачена.
Нові міста - простим малюнком в вікнах поїзда
звучать думки приглушено - у бункері
Під самим пеклом щось ще теплиться
в льодах, які не тануть - штучних
Мінятиметься флора - пахощі
в садах семи струмків - бузкові наймички
Ще щось казатимуть про осені наближення
Хто виживе?
Так само в однині блукаючи
страждаючи бруківкою і мороком - незмінними
Знов лаєшся?
Та ні, лишень собаки зморені...
Навчилася тому - лікуєш болі злиднями
порепаними рамами на вікнах, пожухлим листям, відчаю
Позбавилась нарешті.
Там люди інші - уникають поглядів, ховаються по підземеллях
страхами.
Живуть, харчуються - у мареннях абсентових
Не заглядають в душу.
По вечорах десь чутно відгук кабаре - засмічених
Всередині щось щемить - серце або спогади?
Навалює.
Про тебе ще напишуть у поемі
як згадка – між словами «дим» і «гниль»
Згниває твоя продана цнотливість. За безцінь
як дарунок випадковим мариністам
Але ти ж так хотіла у богему…
Шторм і штиль.
Під випрану сорочку мовчки лізе холод -
нерви чи опалення?
І білий порошок - віршований, із драмою
Наповнює зсередини. Все скінчено.
Не бачиш вже - отам, за рамами, ще хтось стоїть
Останній акт – трагічно гасне свічка...
Рим, 26/11/2008
