Не для того створені
Дійсно - не для того.
Але й нарікати - то помилка.
Просто варто вчасно зупинитися.
Врешті все збагнути, - що робити.
Не для того створені, ми, люди,
Щоб весь вік свій помаленьку тліти,
Щоб писати і палити всі етюди,
І коханням білим лиш жевріти.
Не для того сторені, щоб вранці
Прокидатись із серцевим болем,
Чи здаватись кожній забаганці,
І ходити в відчаї ще кволим.
Не для того створені сьогодні
Щоб ламати крила в чорних хмарах,
Зустрічати дні самим холодні,
Чи тонути у своїх же чварах.
Не для того створені, щоб в злобі
Бути з кожним, хто прийде до тебе,
Жити у одній безглуздій спробі
Догодити, взяти щось для себе.
Не для того створені, щоб осінню
Загубитись в сірості роботи,
Коли діти вчать сміятись просині,
Вічно лиш чекать все суботи.
Не для того врешті ми всі створені
Щоб не вчитись за життя кохати,
Боячись у домі бути зморені,
Чи втомитись без межі брехати.
Не для того створені, щоб в світі
Все життя покинути на злам,
Чи блукати по чужим орбітам,
Говорити, кажучи послам.
Не для того створені, щоб холодом
Відповідь давати, кого любимо,
І морити безкінцевим голодом,
Страхом, що ми, може, згубимо.
Не для того створені, щоразу
Падати у розпач чи стражання,
Гублячи вагому, добру фразу,
Покладаючись на бідні сподівання.
Не для того створені, щоб помилку,
Зустрічати, ніби вкотру смерть,
Не сідати через інших в гойдалку,
Щастя кидать просто вшкереберть.
Не для того створені, щоб рідним
Завдавати у душі лиш біль,
І кидати погляд просто бідним,
Поливаючи у серці білу цвіль.
Не для того створені ми врешті,
Щоб щодня тонути без грошей,
І скупитись кожному на решті,
Кидавши десь хліба для мишей.
Не для того створені, щоб марити,
Щоб палити крила у собі,
Щоб сльозами душу лиш затьмарити,
Ходячи по світу, мов сліпі.
Не для того створені у світі
Щоб зламатись, здатися від болю,
А для того, щоб сміятись в цвіті,
Не боятися своєї ж долі.
Не для того створені, щоб падати,
А для того, щоб в ту мить злетіти.
І усе, що можна нам порадити –
Йти лишень по долі і радіти.
Не для того створені, ви, люди!
Варто ж усім нам збагнути:
Не здаватись на одних етюдах,
Відростити крила й все забути.
Бо для того створені, - від зламу,
Крила відростити і співати.
Обіймати завжди тата й маму,
Все життя, мов птахи, пролітати.