Про мого журавля...

I погляди у них оптимiстичнi, 

Їм не знайоме страху вiдчуття, 

Покликало те свiтле, романтичне 

I там, за рогом, вже нове життя. 

Так вiрилось, так мрiялось, бажалось 

В чужих країнах вiднайти себе, 

Хоч час вiд часу серце поверталось 

I туга, туга, мов ножем шкребе. 

- Та ти сильнiший, промовляв, як завжди. 

Ти зцiпив зуби, йшов помiж вiтри, 

В шуканнi неiснуючої правди, 

Ти так бажав ту правду віднайти. 

Терпiв, страждав, надiявся, боровся, 

Ти навiть змiг себе перемогти, 

А свiт твiй незвичайний не знайшовся, 

Вiн розчинився в пiдлостi й брехнi. 

Вiдчувши це, ти не хотiв прийняти, 

Недосконалий, примiтивний свiт 

I як ранiш, продовжував шукати, 

Серед неправди i болючих бiд... 

Одного дня, ти раптом зупинився 

Та кинув оком, через що пройшов 

I зрозумiв, що мабуть, помилився, 

Чого шукав - усе-таки знайшов. 

Воно в руках, це просто твоя доля, 

Ти радiсть нic, любов i доброту, 

Ти дарував їх між неправди, болю 

I частку серця залишав свою. 

I посмiхнулись вiтер, сонце, гори, 

I oкеани, рiки i моря... 

i синє небо, волошкове поле, 

У пiснi щастя мого журавля.