Сотнику
Сотнику, той, що уперто не стримав коня,
Той, що не дивиться вперто на очі дівочі!
Сотнику!
Холодно й дивно буяє весна.
Дику негоду козацтву старшина пророчить.
Сотнику!
Я виглядала тебе стільки днів.
Військо та й військо – уже й не завернеш до двору.
Але ж недобре щось буде на нашій землі,
І про союзних татар лихо люди говорять.
Сотнику, сотнику, - серце твоє кам’яне.
Скільки ж-бо сліз проливати мені довелося!
Ти ж не забув, хоч уперто старався, мене,
Верби над ставом і стрічку багряну в волоссі.
Сотнику, я б не казала тобі ці слова,
Я б не хапала, немов навіжена, вуздечку.
Але ж недобре на серці.
Буяє весна.
Ти бережи себе, сотнику,
Під Берестечком.
