12.02.2016 09:23
для всіх
154
    
  4 | 4  
 © Оля Стасюк

Рвуться потяги

Рвуться потяги

Рвуться потяги коло станції, 

Прив’язь колій їх геть не тішить:

Хочуть солоду, 

Хочуть грації, 

Хочуть неба, 

І хмар, 

І тиші.

Як мустанги, леткі й сполохані, 

У броню заводську закуті, 

Може, 

В небо й полин закохані, 

Чи начулись нічних прелюдій.

Прорізають тумани й віхоли, 

І, зціпивши залізні зуби, 

Вчаться так, як і люди, дихати, 

Киснем поля на повні груди.

І, якби не ці довгі колії, 

Які зв’язують, притискають, 

Хто б спинив їх чужими долями, 

Хто б зловив їх за небокраєм?..

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.02.2016 14:26  Тетяна Чорновіл => © 

Відчувається, що їздиш потягами! ))

Вірш гарний, ритмічний! Порівняння з мустангами дуже сподобалось!

 12.02.2016 13:23  Сашко Новік => © 

один казав що життя наше - потяг, інший казав - перон)

 12.02.2016 13:19  Каранда Галина => © 

))) написано класно)
та добре, що корови таки не літають... і потяги)))