Оля Стасюк Ретуш граней
Тіні вкривають ретушшю грані.
Кришаться стіни старезних висоток.
Як ми згубились в цих скверах востаннє,
Небо розбивши на кілька відсотків,
Як ми сміялися з цих темних тіней,
Як ми сміялися з віку і часу!..
І під зірковим вологим склепінням
Раптом зірвали всі маски і фрази.
Раптом наголо – всі правди і смутки.
Раптом все чітко і навіть формально.
Важко цей вечір, напевно, забути.
Тіні ці всі…
Й ретушовані грані.
13.02.2016 09:18 Сашко Новік => © |
 гарно, відсоткова діаграма неба |
11.02.2016 18:11 Мальва СВІТАНКОВА => © |
 Вже давно полюбилась твоя поезія, Олю! |
11.02.2016 18:07 Ольга Шнуренко => © |
 Чи це прозріння, чи розчарування, Чергова зустріч, чи остання? Якщо зірвали маски й фрази, То гола правда буде як образа? А чи прийме тепер ЛГ реально, Те, що відчула і побачила буквально? |
11.02.2016 16:22 Світлана Рачинська => © |
 Так доладно і проникливо вмієш тільки ти, Олю... |
11.02.2016 14:35 Ганна Коназюк => © |
 Гарна поезія! Сподобалось!.. |
11.02.2016 12:02 Каранда Галина => © |
 чудово. а нащо забувати? |
11.02.2016 11:59 Володимир Пірнач => © |
 Сподобалось. |
11.02.2016 10:21 Тетяна Белімова => © |
 Важко забути. Це правда. Є такі моменти. |