Бути зливою
тут, у світі, так хороше бути красивою,
обертати натовпи, вбирати погляди,
але…я вже, напевно, побуду зливою.
бо ж мені би не з дому – з людей виходити.
і в мені не живуть ці красиві манії –
бути квіткою, ангелом, навіть стимулом,
бути сенсом істерики й наркоманії,
популярною піснею або римою -
хай це буде чужою прерогативою,
хай це буде чужою, можливо, емоцією.
бо ви знаєте, бути у світі зливою –
це не просто не влитись в чужі пропорції:
це триматися сонцем і жити вірою,
це вбирати у себе весь біль і спокій,
це ніколи в житті не ставати безсилою –
ціле коло життя, цілу вічність років;
не звертати уваги на інсинуації,
відрікатись очорнення і принижень,
не підпасти під жодну людську градацію
і таблетками пити ранкову тишу,
це боротися з чорними і безкрилими,
це ніколи не рватись у чисту довершеність,
в кожне серце вливатись квітневою зливою,
киснем бути й згоріти від спалаху першого.
