Зустріч під сонцем
І ми блукали, гублячи себе.
Сміялись тихо так, і геть без тіні волі.
В мені мене не було. У тобі- тебе.
Нам ворогом ставала наша доля.
Забута тиша пронеслась давно кудись.
М’яка весна зняла мою біляву втому.
А ми з тобою під цим сонцем розійшлись.
А ми з тобою так давно не були вдома.
Десь захід сонця пахнув нам дощем.
Твій голос, мов у батька, линув дзвоном.
Коли ще ніч не крила нас плащем,
Повітря пахло нам стареньким домом.
Ти знав той час, чи пам’ятаєш ти?
Під білим сонцем долі роз’єднали.
Тоді писала в небеса листи,
Кайдани впали, що тебе тримали.
А ми сміялись із тобою раз,
Обійм було не більше, чим ті сльози.
Зникала павутина білих фраз,
А надворі цвіла одна мімоза.
І ми блукали, гублячи своїх себе,
Зійшлись під сонцем, геть забувши втому.
В мені мене не було. У тобі – тебе.
Та ми, здається. відчувались вдома.