Самотність всуміш з лондонськими спогадами
Безслівно проказати всі слова,
Так ніби тиша мову перейняла.
Важка, немов холодна булава.
Але законне місце-то зайняла.
Ти придивись: в очах погаснув сміх.
І, певно, ви не бачили ці сльози.
Я просто плачу. Може, це і гріх.
Але за вікнами нічого, крім мімози.
І божевільні зникли всі думки.
Шалене серце трохи зупинилось.
На плечах знову - мов важкі сумки,
Й ніхто не скаже, що хоч щось змінилось.
Бо не змінилось. Б`є нехай і грім.
Тепер зверніти вбік немає сенсу.
Як не ховай, не псуй усе під грим,
Усе колись потоне десь у Темзі.
А тиша б`є, Біг-Беном, чи не ним.
Англійці вибігали геть без втоми.
А Лондон ще здавався чарінвим,
Аж поки не відчулося без дому.
А тиша б`є. Слова лягли на сніг.
Я вдома, і не скажу, чом я плачу.
До мене спокій тут спочити ліг,
Та жаль, тепер його давно не бачу.