з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Життя мажара вже на півдорозі,
Її ще тягне мій кремезний віл.
Проблем підйоми подолати в змозі
І на діла пристойні стане сил.
Та все ж хода не та, що була вчора,
Бо з кожним днем росте вантаж гріхів,
Гризе за ноги кривд вовчиця хвора,
Прокльони тих, кого я не любив.
Вперед ми пробиваємось з боями
Крізь наклепів і пересудів ліс.
І заздрості людської чорні ями,
Збивають обручі з моїх коліс.
Та все одно, коли в степу нічному,
Під зорями, у ковилі лежу,
Прощаю все я людству тому злому.
Замріяно вдивляюсь за межу:
Що там, де з-під дороги сонце сходить?
Чи вистачить туди доплентать сил..?
І вранці Віра знов на ноги зводить –
Єдиний друг… Й мажару тягне віл.
