Побачення.
з рубрики / циклу «БАЙКИ, ГУМОРЕСКИ»
Вед.- Ніч. В селі гуляють люди,
Лиш Оксана дує губи:
Парубків не помічає,
З міста жениха чекає.
На біду, чи на добро
Дівці здибався Петро…
П. – Здрастуй милая Оксана!
Ой яка ж ти дівка славна!
Як зірки палають очі!
Що тут робиш серед ночі?
О. – Не твоє жебраче діло,
Де моє гуляє тіло!
Вийшла зорі рахувати
І на милого чекати.
П. – Так той милий може я?
О. – Дурню, не сміши мєня!
Ой, погляньте, яка птаха:
Ти ж біднота і невдаха!
Не машини а ні хати,
То й не смій мене чіпати.
Подивись на свій ти ніс.
Геть кабан! Ану не лізь!
Милий мій як сонце вранці,
Ще й гаса на іномарці.
Геть від мене! Он він їде!
Згинь, бо джипом переїде!
Вед. – Та жених газюри дав,
Біля милої не став.
Ще й багнюкой із калюжі,
Джипові колеса дужі,
Заліпили дівці очі
Й розчинилися у ночі.
Тут Оксана заревіла:
О.– Ти куди? Куди скотина?!
Ти ж в коханні мені клявся!
Та виходить тільки грався!
Від гіпнозу вже проснулась…
Да-а-а! Оце я лохонулась!
Що ж це люди? По під хати,
Буду я сама гуляти?
Всі подруги з женихами,
А мені валить до мами?
Ні, додому не піду,
Дурника собі знайду!
О! До речі де Петро?
Може закадрю його?!
Петю, любий, а де ти?
Йди голубчику сюди!
Вед. – Та Петро із переляку,
Зайцем стрибнув на гілляку,
Серце у горлянці билось
Залицятись розхотілось.
П.– Тут я, тут я моя люба!
Зараз лиш поправлю чуба.
Що від мене ти хотіла?
О. – Ой скажи, я дівка мила?
Чи подобаюсь тобі?
П.- Так.( Як прищ на бороді.
Думав дівка сексуальна.
З’ясувалось ненормальна,
Не цілують хлопці Ксюху,
А тікають що є духу?
Побалакаю ще трохи
І зроблю додому ноги.)
О.- Що ти милий там шепочеш?
Може цілуватись хочеш?
Петрик, я на все готова!
П.- (От вчепилася корова!)
Ні спасибі. Ти ж казала,
Що грошей у мене мало,
Що не дуже я красивий,
Як свиня, чи веприк сивий?
О.- Ой, ні, ні! Я помилилась!
В темряві не роздивилась.
Ти прекрасний як Бред Піт,
В м’язах руки і живіт!
П.- Може й Піт та без машини.
О.- Так з кущів стирчать он шини,
То твій байк!? Чи то мопед?
П.- Ні, старий велосипед,
В колесі чотири спиці…
О.- Не біда! Дай прокотиться?!
П.- Ні! Ще колесо проб’єш.
О.- Стій Петро! Ти що, вже йдеш?
П.- Так іду, а ти лишайся…
За машинами ганяйся!
Вед.- Мораль у казочки проста:
Не варто задирать хвоста,
Своєю вродою пишатись,
Бо можеш з носом ти зостатись.