Крик душі

Доборолась Україна до самого краю.
Гірше ляха свої діти її розпинають...
Т.Г.Шевченко

Сіріє небо над землею,

Життя ще спить, нема биття…

А десь з пораненой душею,

Поет мовчить до забуття…

І мов розтерзана вітрами,

Його земля лежить німа,

На сході стоптана ногами,

Така убога і сумна!

- Тарасе, чуєш, я волаю,

Усе кричить, Тебе зове,

Повстань, молюсь і закликаю!

Хай знову слово оживе!

Нехай пробудить степ від смерті,

Моїх братів від забуття,

Твої слова палкі й відверті,

Немов ковток новий життя!

Мій славний пращуре волію,

Побачить світ, що Ти відкрив

Його я прагну…розумію,

Я ним іще малий бродив.

Борімось браття у єднанні,

Нехай Тарасів заповіт,

Немов уперше, не востаннє

Відкриє нам цей вільний світ!

с. Першотравневе, 17.02.2016

Візьміть участь в обговоренні