09.03.2016 21:27

для всіх

144

2 | 2

 © Савчук Віталій Володимирович

Дарма...

з рубрики / циклу «струни»

Одну біля одної клав я цеглинки слова

Рівненько, охайно кохання я храм мурував.

Звів маківку-дах із щирих, чуттєвих віршів, 

І душу твою в нього жити скоріш запросив.

 

І ти підійшла, доторкнулась руками до стін.

Роботу схвалила, за це тобі низько уклін.

Зійшла на поріг і сказала, що є в тебе дім…

І більше ні слова, ні кроку. Удвох на порозі стоїм.

 

Прочинені двері мій відчай, як протяг, хитає.

Останні надії зневіра з кімнат вимітає.

Темніють кутки. В них туга комашками роїться.

Все було дарма. Мій храм ні на що не годиться…