12.02.2011 02:56
-
784
    
  2 | 2  
 © ВАсиль Багрій

Омріяні сльози фенікса

У час смутку і недолі 


Хай той фенікс милий і гордистий 


Прилетить, і з ніжністю пригріє болі, 


Та обійме тихо пишнолистий. 




Я забуду про важкі хвилини, 


Що пекучим холодом – тягарем душу повкривали… 


Еліксиру прошу! Ті укріплюючі дух сльозини, 


Щоб морозні дні, немов сніжини під теплом розтали. 




Щоб розтали й не вертали 


Моє чисте серце вже душити, 


Руки муки, щоби повсихали, 


Аби не могли у полі мого серця більше жити. 




Милий феніксе, не знаю 


Зможеш чи ті рани залічити. 


Бо ж це, мов принести квітку з Раю 


Але як? Якщо приходиться лиш Пеклом все бродити. 




Ой, не знаю, любий, чи проходять глибше шкіри твої сльози! 


Воскресять чи твої очі – ароматні рози 


Серця плоть од найпекельнішої болі?.. 


Може, у твоїх краплинах іще більше солі? 




Я не знаю відповідь, не маю виходу, то ж прилітай! 


Розігрій у жилах душі крові ті схололі. 


І спасителю величний, ще, благаю, запитай 


Чи нема птахів, котрі приносять кращі долі?.. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.02.2011 14:56   

Прекрасно. Дуже сподобалось. Стільки чарівних образів...