Омріяні сльози фенікса
У час смутку і недолі
Хай той фенікс милий і гордистий
Прилетить, і з ніжністю пригріє болі,
Та обійме тихо пишнолистий.
Я забуду про важкі хвилини,
Що пекучим холодом – тягарем душу повкривали…
Еліксиру прошу! Ті укріплюючі дух сльозини,
Щоб морозні дні, немов сніжини під теплом розтали.
Щоб розтали й не вертали
Моє чисте серце вже душити,
Руки муки, щоби повсихали,
Аби не могли у полі мого серця більше жити.
Милий феніксе, не знаю
Зможеш чи ті рани залічити.
Бо ж це, мов принести квітку з Раю
Але як? Якщо приходиться лиш Пеклом все бродити.
Ой, не знаю, любий, чи проходять глибше шкіри твої сльози!
Воскресять чи твої очі – ароматні рози
Серця плоть од найпекельнішої болі?..
Може, у твоїх краплинах іще більше солі?
Я не знаю відповідь, не маю виходу, то ж прилітай!
Розігрій у жилах душі крові ті схололі.
І спасителю величний, ще, благаю, запитай
Чи нема птахів, котрі приносять кращі долі?..