Ніч приходить, загладжує тіні
Ніч приходить, загладжує тіні і гасить всі вікна,
Кораблі розбиває у морі і місяць виносить,
Шле могутні вітри – мандрувати у темряві світом,
Десь кидається в літо, десь раптом сполошує осінь.
Хтозна, де ми в цій темряві світу, і що там твориться –
За вікном, поза містом, за нашим шматочком жевріння.
Може, там вже чужими стають всі закохані лиця.
Може, там усе людство вбирається в образи тіней.
Там панують вітри. Там вже страх – предковічний володар.
Він і з сонцем вже звикся, він ходить вже цілу добу.
Розбиваються хвилі об скелі, великі народи
Раптом стишують крок і заходять навіки в пітьму.
Не вертаються з неї; до півночі губляться землі.
Ніч – жорстока хазяйка. Вона не віддасть, що взяла.
Знову йде ось у чорному – дика, незнана, таємна,
Заворожує тінями, темінню палить дотла.
