Мазепа до старшини

з рубрики / циклу «Ми - діти твої, Україно!»

Я не продався за московське злото,

Я не забув, де корені мої!

І не питайте стоголосо: "Хто ти?"

Я вірний син вкраїнської землі!

Я бачив все: війну і кров, й страждання.

Наслухався про сльози і про гніт.

Та все ж мене вражає нарікання,

Що точите з селян ви кров і піт.

Багато підсусідками вже ходить,

А ви все берете і берете.

На землях, що украли, вам не вродить,

А лихо буде як не віддасте.

Ми разом маєм стать за оборону,

Бо України майже в нас нема.

Де ваше козаків: "За край до скону!"

Чому так тихо? Боїтесь? Дарма!

Щоб нам вдалося зберегти Вітчизну

Потрібно примиритись зараз й тут!

А далі мир вкладати буде пізно,

Бо знищить цар Богданів давній труд.

Ви кажете, що я тут лише тілом.

Неправда це, бо скільки мав годин

Я згадував Вкраїну свою милу.

Повторював: " Я твій, Вкраїно, син!".